Я виріс у Пролісках, там служу настоятелем в церкві, можливо тому мені більше до душі саме це село. Рідним я завжди називаю Проліски, хоча й Щасливе мені небайдуже, тут знаходиться сільська рада, школа, в якій я навчався.
Варто зазначити, що обидва села доволі непогані, знаходяться поблизу Києва, розвиваються, багато добрих справ у них робиться. За останній час відбулися зміни на краще завдяки спільній роботі сільської ради, підприємств, установ, що працюють на території. Але часто ці зусилля стають марними через байдужість, а інколи й нахабність людей, які безвідповідально ставляться до благоустрою в тому числі.
Варто тільки проїхати по вулицям сіл – під ногами недопалки, обгортки від морозива, пляшки від пива, на околицях лежить сміття. Хто це все кидає? Звичайно, люди. Ніхто інший. Пролісківцям і щасливцям необхідно розпочати «роботу над помилками», адже біля кожного прибиральника не поставиш. Недаремно є відоме прислів’я, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Крім того, кожний має зрозуміти, що у цих селах жити не тільки йому, а й його дітям, онукам, можливо, правнукам.
Переконаний, якщо селяни не зрозуміють, що «їхнє» не закінчується за порогом квартири або за воротами приватного будинку, тоді ніхто не наведе порядок в селах. Парки, сквери, дороги – землі загального користування – належать кожному з нас, і кожний має дбати про їхній благоустрій, чистоту, ошатність.
Треба працювати, перш за все, над собою. Наші люди мають привчити себе доносити сміття до урни, а не викидати на півдорозі. І таким же чином виховувати своїх дітей. Крім того, це елементарна повага до односельчан, до роботи прибиральника. Останнім особливо низький уклін за працю. Якщо прибиральники не вийдуть на роботу протягом декількох днів, зміни помітить кожний. Недарма професор Преображенський з відомого твору казав: «Розруха у людей в головах». Тож коли у людей в головах перестане панувати розруха, тоді буде все добре – і в хатах, і на вулиці.
Треба підвищувати рівень виховання і в сім’ї, і в школі, і на вулиці. Повинні все таки бути строгість, правила, догми. А у нас занадто все демократично і, як наслідок, – хаотично. Часто батьки самі демонструють негативні приклади, виносячи сміття до лісу разом з дітьми. Я неодноразово бачив такі ситуації і не розумію, що служить мотивом до таких вчинків.
В якому місті чи селі людина хоче жити залежить від неї самої! Треба не боятися робити зауваження на непоправні дії. А в нас дехто байдужий, а дехто боїться. Спробуй вказати молодикам на вулиці як їм треба робити, а як ні. Боязно. А що робить дільничний в селі? Я взагалі не бачу його діяльності. Та й депутатська робота, як правило, громадська. Якщо допоможе якийсь спонсор чи меценат, то можна вирішити проблеми округу, а як ні, то й ні.
Звичайно, хотілося б, щоб селяни мали роботу по місцю проживання, щоб розвивалися підприємства, створювалися нові робочі місця. Це дуже важливо, коли людина може заробити на свою сім’ю, гідно її прокормити. У нас регіон не бідний, але важливо, щоб і люди хотіли працювати. Бо в нас багато працювати лінується, особливо молодь, яка мріє про роботу менеджера. А кожний має пам’ятати, що будь-яка праця - це справа добробуту.
Приємно відзначити, що у наших селах стабільна толерантна релігійна ситуація, немає жодних протиріч чи воїн. Стараємося, працюємо, хочемо, щоб і люди були небайдужими, більш соціально відповідальними, турботливими по відношенню до сіл, в яких проживають.
|
(0)
(0)
(0)
